Я виношую план просвітницького проекту стосовно психотерапії у Полтаві. Це у відповідь на переконання одних “у нас хороших психотерапевтів немає” і на запитання інших “чи є у нас хороші психотерапевти?”
Через брак часу я його все ніяк не реалізую, а сьогодні дізнався, що не я один хочу щось таке зробити. Це, звичайно, мобілізує.
Поки що чорнетка. Своїми словами і схематичним розумінням процесу. Ласкаво прошу за лаштунки моєї професії.
Є така штука- інтервізія. Це коли збирається декілька фахівців, психотерапевтів (максимум на моїй пам’яті 14). Один з них має запит стосовно випадку з практики, у якому він потребує допомоги. Це може бути якась складна, незрозуміла, можливо критична ситуація, де потрібно підключати колективний мозок (у лікарів є аналогічний захід- консиліум). Такий мозок має надзвичайну потужність, яку навряд чи мені вдастся передати, тому що я і сам не усвідомлюю усих його можливостей і якостей. Її можна виразити у тисячах запитань для прояснення ситуації чи скерування, понад сотні років сумарного досвіду учасників у психології, психотерапії та медицині, тисячах (!) різноманітних випадків у практиці, різних напрямках психотерапії, сотнях або тисячах годин власного досвіду та центнерах прочитаної літератури. 14 точок зору, 14 професійних всесвітів, які генерують гіпотези, поради, варіанти і зворотній зв’язок, десятки технік і ведучий (фасилітатор, по-розумному), який витримує навантажнення синхронізації цих чотирнадцяти світів. Увесь цей ресурс концентрується у часі (близько 60 хвилин) і фокусується на вирішення лише однієї проблеми.
Часом, це здається магією, часом- пахотою і тяжкою працею. Але завжди- це місце для безпечного зростання та розвитку.
На фото- мить процесу, одна з інтервізій нашої філії Української спілки психотерапевтів.
Автор – Іван Лобанов
Оригінал статті: